We’re friends, and have known each other for 8 years. We grew up together in the same district. We’re going to Warsaw and then planning to go to Katowice. I have friends we can stay with there before we settle down. 

We left the city yesterday evening, and today we made it accross the border. It all happened so fast. 

It was hardest to leave the city. The bus companies that used to take people to Europe aren’t operating anymore. And it’s impossible to get on the train because there are too many people. People with children, with animals. There is panic on the platform—it’s impossible to get on the train. And if you manage to do so, you have to sit or stand in the aisle for 20 hours. Lucky you if the town the train is passing by doesn’t get bombed. If it does, the train stops; you get off at the train station and wait in a bomb shelter till the air-raid alert is over. But we were fortunate, because the volunteers from the church picked us up and brought us straight to the border by bus. 

All our relatives stayed in Dnipro. Today, while we were on the road, three missiles struck Dnipro. At 6 o’clock in the morning, a missile hit a kindergarten, then another—an apartment building—and the last one hit a factory. We called our parents while we were on the road. They told us that an air-raid siren had been blaring the whole night. Earlier, there would usually be an air-raid alert twice a day, and the missiles would only strike our airport. We are worried about our parents. 

When everything is over, we will of course return to Dnipro. We wish it were all over in a week, and we could go home quickly.

Lodyna 11.03.2022

Ми подруги, 8 років знайомі. З одного району, росли разом. Їдемо у Варшаву, а потім в Катовіце плануємо. Там є знайомі, у яких можна буде пожити, перш ніж облаштуємося. 

Ми виїхали з міста вчора ввечері, а сьогодні вже перетнули кордон. Дуже швидко дісталися. 

З міста виїхати важко. Автобусні перевізники, які раніше возили людей до Європи, зараз не працюють. А на потяг потрапити неможливо, бо дуже багато людей. З дітьми, з тваринами. На пероні паніка — зайти в поїзд неможливо. А якщо вдасться, то 20 годин дороги треба у проході сидіти чи стояти. І це якщо пощастить, і місто, повз яке ви проїжджаєте, не будуть бомбити. Інакше потяг зупиняють, ви виходите на вокзалі й чекаєте у бомбосховищі, доки закінчиться повітряна тривога. Але нам шалено пощастило, бо нас підібрали волонтери з церкви і довезли автобусом прямо до кордону. 

Усі наші рідні залишилися в Дніпрі. Сьогодні, поки ми до вас їхали, на Дніпро впало три ракети. О шостій ранку одна ракета влучила в дитячий садок, одна в житловий будинок, одна — в якийсь завод. Ми з дороги телефонували батькам. Вони розповіли, що всю ніч була повітряна тривога. А раніше зазвичай тривога була тільки двічі на добу, і ракети до цього лише в аеропорт влучали. За батьків дуже страшно. 

Коли все закінчиться, звичайно, думаємо повертатись у Дніпро. Хочеться, щоб це все вже за тиждень закінчилося, і ми би швиденько поїхали додому.

Лодина 11.03.2022