I was lucky enough to escape the war twice. I am from the city of Antratsyt, in the Luhansk region, and in 2014 I left the city four hours before it was occupied. After that, I lived and studied in Kharkiv, and left it two days before the war. 

I work for an IT company. Our boss is American, and perhaps he trusted American intelligence. A few days before the war, he offered to relocate the whole team to Western Ukraine. We thought he was talking nonsense, especially since everyone had things to do in Kharkiv. He said that it would only be for a few days, and although we were hesitant, we agreed to go. And then the war started. 

My parents are still in Antratsyt. They have been there since 2014. I wanted to get them out, maybe even through Russia and Estonia. But my parents flatly refused. 

I have been to forty countries around the world, but I’ve always felt best in Ukraine. At home, everything was clear, simple. And the digital revolution was spreading so rapidly. I was very proud of it. Perhaps more people will now begin to appreciate what they had. For me, Ukraine was a country where dreams came true. But now I would only be a burden in Ukraine. I have a job, I have enough money, I can volunteer, buy some tourniquets, gloves. I’m definitely more useful here. 

I thought about what I would do after we win. If I am in Poland, I will head to the nearest store, buy all the champagne I can, go out onto the street, and offer a drink to anyone who wants one.

Warsaw 18.05.2022

Мені пощастило втекти від війни двічі. Я з міста Антрацит, Луганська область, і у 2014 році я виїхала з нього за чотири години до окупації. Після цього я жила й навчалась у Харкові і покинула його за два дні до війни. 

Я працюю в IT-компанії, наш бос американець; можливо, він довірився американській розвідці, але за кілька днів до війни він запропонував усій команді релокуватись на захід України. Ми вважали це безглуздям, тим більше, в усіх були справи і турботи в Харкові. Тоді він сказав, що це лише на кілька днів, і ми вагались, але погодились. Проте війна таки почалась. 

Мої батьки досі в Антрациті, вони лишились там ще з 2014 року. Я планувала, як можна їх вивезти, можливо, навіть через Росію та Естонію. Батьки навідріз відмовляються. 

Я була у 40 країнах світу, але в Україні мені було найкраще. Вдома все було зрозуміло, просто. В нас була така крута діджиталізація у країні, я дуже пишалась. Можливо, порівнявши, більше людей почнуть цінувати те, що мали. Для мене Україна була країною, де збуваються мрії. Але зараз я буду тільки заважати в Україні. У мене є робота, грошей вистачає, я маю змогу волонтерити, купувати якісь турнікети, рукавички. Від мене точно більше користі тут. 

Я думала про те, що я зроблю після перемоги. Якщо я буду в Польщі, я зайду до найближчої крамниці, скуплю там усе шампанське, вийду на вулицю і роздаватиму його усім охочим.

Варшава 18.05.2022