Udało mi się uciec przed wojną dwukrotnie. Pochodzę z miasta Antracyt w obwodzie ługańskim — wyjechałam z niego w 2014 roku cztery godziny przed rozpoczęciem okupacji. Później mieszkałam i studiowałam w Charkowie, wyjechałam dwa dni przed wojną. 

Pracuję w firmie IT, nasz szef jest Amerykaninem i pewnie uwierzył amerykańskiemu wywiadowi. Kilka dni przed wojną zaproponował całemu zespołowi relokację na zachód Ukrainy. Pomyśleliśmy, że to głupota, bo przecież wszyscy mieli różne interesy w Charkowie. Powiedział, że to tylko na kilka dni, co prawda zawahaliśmy się, ale koniec końców się zgodziliśmy. A potem zaczęła się wojna. 

Moi rodzice nadal mieszkają w Antracycie, są tam od 2014 roku. Planowałam ich stamtąd przewieźć, może przez Rosję i Estonię. Ale rodzice kategorycznie odmawiają. 

Byłam w 40 krajach świata, ale w Ukrainie czułam się najlepiej. W domu wszystko było jasne, proste. Kraj przechodził taką fajną digitalizację, byłam bardzo dumna. Może więcej ludzi doceni to, co mieli. Ukraina była dla mnie krajem, w którym spełniają się marzenia. Teraz tylko przeszkadzałabym w Ukrainie. Mam pracę, wystarczająco pieniędzy, mogę zgłosić się na ochotnika, kupować opaski uciskowe, rękawiczki. Tutaj więcej ze mnie pożytku. 

Myślałam, co zrobię, kiedy zwyciężymy. Jeśli będę w Polsce, to pójdę do najbliższego sklepu, wykupię całego szampana, wyjdę na ulicę i będę częstować chętnych.

Warszawa 18.05.2022

Мені пощастило втекти від війни двічі. Я з міста Антрацит, Луганська область, і у 2014 році я виїхала з нього за чотири години до окупації. Після цього я жила й навчалась у Харкові і покинула його за два дні до війни. 

Я працюю в IT-компанії, наш бос американець; можливо, він довірився американській розвідці, але за кілька днів до війни він запропонував усій команді релокуватись на захід України. Ми вважали це безглуздям, тим більше, в усіх були справи і турботи в Харкові. Тоді він сказав, що це лише на кілька днів, і ми вагались, але погодились. Проте війна таки почалась. 

Мої батьки досі в Антрациті, вони лишились там ще з 2014 року. Я планувала, як можна їх вивезти, можливо, навіть через Росію та Естонію. Батьки навідріз відмовляються. 

Я була у 40 країнах світу, але в Україні мені було найкраще. Вдома все було зрозуміло, просто. В нас була така крута діджиталізація у країні, я дуже пишалась. Можливо, порівнявши, більше людей почнуть цінувати те, що мали. Для мене Україна була країною, де збуваються мрії. Але зараз я буду тільки заважати в Україні. У мене є робота, грошей вистачає, я маю змогу волонтерити, купувати якісь турнікети, рукавички. Від мене точно більше користі тут. 

Я думала про те, що я зроблю після перемоги. Якщо я буду в Польщі, я зайду до найближчої крамниці, скуплю там усе шампанське, вийду на вулицю і роздаватиму його усім охочим.

Варшава 18.05.2022