I’m from Kyiv. I was born and lived my whole life there. The last two years were incredibly challenging for me because of my family’s financial problems. So I’ve had to grow up very quickly. I started working as a marketing specialist and even managed to build up a successful career. Before the war, I was planning to renovate my flat and was saving up money to do it. 

My parents took me to their summer cottage after the war started. I packed my things as if I was going on holiday. This leather jacket is probably the only normal thing I took with me. Thank God I didn’t experience too much of the horrors of war, but life will still never be the same for me. I’ve had to grow up even more. 

I believe that we will win because we are on the right side in this war. We want the aggressor to go down with that Russian warship. I hope our heroes, like those in the Marvel films, will survive anything. 

Now I’m trying to find a permanent job. It’s vital for me to help my family, and then everyone else who needs help. But first, I need solid ground beneath my feet in order to feel stable. 

I miss my cat Shanty so much. My friend had abandoned her, and as a “Cat Mother”, I couldn’t help but take her in from the street. She became my best friend, and we spent all of our time together. I miss my dad. He is very cool. He is volunteering in Kyiv, helping people leave. 

As soon as the war ends, I will return to Kyiv. Because my home, which has been taken from me, is there. Then we will drink a toast—to victory.

Warsaw 18.04.2022

Я з Києва, там я народилась і прожила все своє життя. Останні два роки для мене були неймовірно складними — почались фінансові проблеми у сім’ї, тож довелося швидко подорослішати. Я почала працювати маркетологинею і навіть змогла збудувати успішну кар’єру. До війни я планувала ремонт у квартирі, збирала на це гроші. 

Щойно війна почалась, батьки забрали мене до себе на дачу. Я збирала речі «як у відпустку». Ця шкіряна куртка, певно, єдине нормальне, що я взяла. Дякувати богу, що я бачила мінімум жахіть війни, але все одно життя вже не буде таким, як раніше. Мені довелось подорослішати ще більше. 

Я вірю, що ми переможемо, тому що у цій війні ми праві. Ми лише хочемо, щоб агресор пішов услід за російським кораблем. Хочеться вірити, що наші герої, як у фільмах MARVEL, переживуть усе. 

Зараз я намагаюся знайти постійну роботу. Мені дуже важливо допомогти своїй сім’ї, а потім і всім іншим, хто цього потребує. Але спершу мені треба мати твердий ґрунт під ногами, відчувати себе стабільно. 

Я неймовірно сумую за своєю кішечкою Шанті. Цю кішку викинула на вулицю моя товаришка, а я як «котяча мати» не змогла її не підібрати. Вона стала моєю найкращою подругою, ми з нею постійно проводили час разом. Я сумую за батьком, він у мене дуже класний. Він зараз у Києві, волонтерить і допомагає людям виїхати. 

Щойно війна закінчиться, я повернусь у Київ. Тому що це мій дім, який забрали. А потім ми вип’ємо за перемогу.

Варшава 18.04.2022