Last year, I made an incredible effort to get into my dream university. I wanted to connect my life with fashion and beauty. It seemed to me that those people who are beautiful inside cannot always feel beautiful outside, most often because of health problems. That is why, after finishing a make-up course, I started studying dermatology. 

During the first two days of the war, we stayed at home, and then abruptly packed all our things and left. We drove through Romania and Moldova because the borders with Poland were overcrowded. I have already more or less got used to Warsaw. I don’t want to go anywhere else. 

I had to leave the work I did for my art school diploma at home. It consisted of two theatrical masks, one happy, the other sad. The point was that everyone in the world wears masks. And that’s something that seems incredibly relevant to me now. 

I miss the people who surrounded me at home every day: at the model school, at the art school, at university. I always felt at home in their company. In Warsaw, I tried to find a similar place for me to spend my free time in and study. Muzeum na Pańskiej became such a place for me, I come here every day to find peace. Sometimes I volunteer here and help Ukrainians. 

My grandfather and sister had their birthdays recently and after we win, I intend to celebrate them again, as always, with my family. It hurts me that you can wake up one day and all the things that earlier seemed ordinary to you suddenly become incredibly valuable, and you miss them all the time. It is impossible to talk about it calmly. I don’t think I can go back to my past life. The war changed us all. I just hope that when it’s over, life will be better, the country will be rebuilt, and the mentality of the people will change. People will remember what we fought for and will feel grateful.

Warsaw 22.04.2022

Торік я доклала неймовірну кількість зусиль, щоб вступити в омріяний університет, хотіла поєднати своє життя зі сферою моди і краси. Мені здавалось, що люди, які гарні внутрішньо, не завжди можуть відчувати себе гарними зовнішньо, найчастіше через проблеми зі здоров’ям. Саме тому після закінчення курсів візажу я вступила на дерматолога. 

Перші два дні війни ми сиділи вдома, а потім різко зібрали всі речі й виїхали. Ми їхали через Румунію та Молдову, тому що кордони з Польщею були перевантажені. Я вже більш-менш пристосувалась у Варшаві, не хочу їхати кудись іще. 

Вдома залишилась моя дипломна робота з художньої школи. Вона складалась із двох театральних масок — одна сміялась, а друга плакала. Суть роботи була в тому, що всі у світі носять маски. Мені здається, зараз це до неможливості актуально. 

Я сумую за людьми, які щодня оточували мене вдома: в модельному агентстві, в художній школі, в університеті. В їхньому товаристві я завжди почувала себе як вдома. У Варшаві я шукала для себе схоже місце, де я б могла проводити вільний час і вчитись. Таким місцем для мене став Muzeum na Pańskiej, я приходжу сюди кожного дня, щоб знайти спокій. Іноді я тут волонтерю і допомагаю українцям. 

У мого дідуся і сестри вже були дні народження, і я маю на меті після перемоги відсвяткувати їх знову, як завжди, у колі сім’ї. Мені боляче від того, що прокинувшись одного дня, всі речі, які, здавалось би, були звичайними, миттєво сприймаєш як неймовірно цінні, і ти сумуєш за ними щосекунди. Говорити про це спокійно неможливо. Я не думаю, що зможу повернутись до минулого життя, війна усіх нас змінила. Я лише сподіваюсь, що після неї життя стане кращим, країну відбудуємо і менталітет у людей зміниться. Люди пам’ятатимуть, за що ми боролись, і цінуватимуть це.

Варшава 22.04.2022