Kiedy usłyszałyśmy eksplozje o 5:00 rano, nie wiedziałyśmy, co robić. Spałyśmy na stacji metra. Rano wyszłyśmy na powierzchnię i usłyszałyśmy syreny przeciwlotnicze. Cały czas spędzałyśmy w schronie przeciwbombowym. Wyjechałyśmy z Kijowa drugiego dnia wojny na pełną skalę. Jechałyśmy do Lwowa 12 godzin zamiast 5. 

Moi rodzice mieszkają w Odesie, nie chcą nigdzie wyjeżdżać. Mój były mąż mieszka w Charkowie. Sytuacja tam jest trudna, wiele osób zginęło pod ostrzałem. To przerażające. 

Wyjechałam tylko dlatego, że chcę zabrać córkę w bezpieczne miejsce. Chcę wrócić do Lwowa z Polski i pomóc potrzebującym. Nie boję się powrotu do Ukrainy i walki o nią. Wielu moich znajomych wstąpiło do wojska. Jeśli teraz wszyscy połączą siły, może uda się coś zmienić na lepsze. 

Pracowałam w Kijowie w Teatrze Dramatu i Komedii na lewym brzegu Dniepru. W tych dniach mieliśmy akurat grać “Odyseję”. Mam nadzieję, że kiedyś to zrobimy.

Przemyśl 01.03.2022

Коли ми з дочкою почули вибухи о 5 ранку, ми не знали, що нам робити. Ніч ми спали на станції метро. Зранку вийшли на поверхню і почули гучні сирени. Тож весь час ми перебували у бомбосховищі. Ми покинули Київ на другий день повномасштабної війни. Їхали поїздом до Львова. Дорога тривала 12 годин замість 5. 

Мої батьки живуть в Одесі, вони нікуди не хочуть їхати. Мій колишній чоловік живе у Харкові. Там ситуація важка, чимало людей загинули від обстрілів. Це жахає. 

Я виїхала тільки тому, що хочу відвезти дочку в безпечне місце. Я би хотіла повернутись із Польщі до Львова, щоб там допомагати людям, які цього потребують. Я не боюся повер- нутись в Україну і боротися за неї. Багато моїх друзів пішли до армії. Якщо зараз усі об’єднають зусилля — може, вдасться щось змінити на краще. 

Я працювала у Києві в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. У ці дні ми саме мали грати «Одіссею». Сподіваюся, ще зіграємо.

Перемишль 01.03.2022